Мій дід, Володимир Шелест, член уряду однієї з радянських республік, мав бронь від мобілізації на фронт. Тричі звертався до Міноборони з вимогою, все-таки, воювати на фронті, на передовій. На четвертий раз йому вдалось переконати керівництво, і він пішов у бій у складі Армії, яка захищала Київ. І …через кілька місяців загинув у боях під Києвом.
За короткий час участі у боях мій дід проявив звитягу і героїзм, за що отримав Орден…
Тримаючи в руці Орден мого діда, я не думаю про політичні істерики, а з шаною, любов’ю і вдячністю згадую про те покоління ЛЮДЕЙ, які захистили Україну… ЗБЕРЕГЛИ державу для сьогодення, яке ми ПОВИННІ зробити кращим.
З пам`яттю про діда і про дядька, який помер в середині травня 1945 року від ран у госпіталі, у ці дні відчуваю в собі відповідальність за те, що повинен робити для держави, для людей сьогодні.